Дежавю

І очі ті яскраві, як завжди
Говорять це уяві моїх мрій
Малюнками, як вільнії птахи
По колу ми, по колу ми…
(З пісні Артема Пивоварова «Дежавю»)
«Привіт! Як ти?». Повідомлення. Спілкування. Сварка. Стукати в закриті двері. Емоції. Злість. І закинути той телефон подалі. Рядки, рядки, рядки… .
«Привіт…як ти…». І так без кінця.
Літо. Осінь. Зима. Весна. Літо. Осінь… Ну, може, все ж… Та де там!
Несказане. Злість. Емоції. Осінь. Зима. І знову рядки. Слова. Склади. І чергове «Привіт. Як ти…».
По колу. Без кінця і краю. І ось тепер, немов тоді, відчуваю прихильність.
Знову? Навіщо…а ну його все…
Сиджу за столиком в кав’ярні.
-Привіт! Як ти?- починає сіпатися око.
Мовчу.
-Привіт. Ей, ти не чуєш?
Не відповідаю.
***
Цього разу це писав не ти.
Просто по колу. Ніби, прив’язані топчемося на місці.
У розмові беруть участь двоє. От що я зрозуміла.
-Як справи?
Спілкування. Зустріч. Монолог.
-Бувай.
Видихнула. Нарешті. Я більше не буду грати по правилам цієї гри. Перегорнула все це.
-Привіт! Скажи хоч слово. Що нового?
Ні! Крапка. Дай вдихнути на повні легені. Бо надто довго тягнеться ця історія.
-Привіт. Як ти?
Нііі! Сказав мій внутрішній голос. І от коли я вже майже здалася і готова була відповісти, ніби хтось відкрив вікно і впустив холодний вітерець. Серед всього цього хаосу я почула:
-Всьо файно, мала?
Це звучало якось так по-дружньому, без масок на обличчі для краси, щоб приховати недоліки.
Відчула в собі сили розламати цю стару платівку, яка вже нічого не видавала, крім скреготу. Змахнути пил зі старої шафи, навіть з такої улюбленої. Запевнювати себе, що вона ще зовсім нова…варто тільки поремонтувати шухляди і пофарбувати її. Підправити там, поправити сям.
Я вас прошу… Ліпше купити нове. У тієї речі закінчився термін придатності. А, буває, що тільки з магазину — і вже ніяке…
Якось наші дороги знов перетнулися. Я подивилася на тебе краєм ока і вже хотіла іти далі. Коли, почула за спиною тихе: «Я давно хотів запитати, як ти…» .
-Дякую. Добре.
У голові роїлося дуже багато думок і ланцюжок зв’язку знову міг відновитися. Я ж так цього хотіла! Колись…
Спілкування, байдужість, розмова одним лише поглядом. Пригадала давнє, але таке бажане.
-Як ти? Скажи, врешті решт…
Чекала, коли ти запитаєш.